Консультпункт

В основі інклюзії лежить право людини на освіту, проголошене у Всесвітній декларації прав людини у 1948 році, де зазначається: 

«Кожен має право на освіту…освіта має бути спрямована на розвиток людської особистості та посилення поваги до прав людини та основних свобод…». 

Однаково важливими є положення «Конвенції про права дитини» (ООН, 1989), такі як право дитини не зазнавати дискримінації, зазначене у статті 2 та статті 23. Зокрема, у статті 23 йдеться, що дитина з особливими освітніми потребами повинна мати:

« доступ до освіти, виховання, медичного обслуговування, реабілітаційних послуг, професійної підготовки, максимально можливої соціальної інтеграції та індивідуального розвитку, включаючи його чи її культурний та духовний розвиток». 

Стаття 29 «Цілі освіти» зазначає, що освіта дитини має бути спрямована на розвиток особи,  талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі, освіта повинна сприяти розвитку потенціалу дитини в усіх сферах.  

Логічним наслідком цих документів є  те, що всі діти мають право на освіту, яка не дискримінує їх у жодних сферах, таких як етнічні, релігійні, статеві, мовні відмінності, економічне становище, особливі потреби.

Підхід до освіти на основі прав ґрунтується на трьох принципах:

1. Доступна та обов’язкова освіти
2. Рівність, інклюзія та відсутність дискримінації
3. Право на якісну освіту

Рух назустріч інклюзії включає в себе ряд змін на рівні цілого суспільства та малої громади, які супроводжуються розробкою правових норм на міжнародному рівні. Вперше інклюзія була підтримана     Всесвітньою декларацією прав людини  у 1948 р. і знаходить відображення у всіх міжнародних документах у сфері освіти.

Всесвітня Декларація прав людини, 1948 
Гарантує право на безкоштовну і обов’язкову освіту для всіх дітей.

Декларація прав дитини, 1959 р. 

Принцип 5. Дитина, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинна забезпечуватися спеціальним режимом, освітою і піклуванням, необхідним зважаючи на її особливий стан.

Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру й загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

Конвенція ООН «Про права дитини», 1989 р.

ратифікована Україною у 1991 р. Стаття 23 

Держави-учасниці  визнають,  що  неповносправна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести  повноцінне  й достойне життя  в  умовах,  які забезпечують її гідність,  сприяють почуттю впевненості  в  собі  й  полегшують  її  активну  участь  у  житті суспільства.

Всесвітня декларація «Освіта для всіх», 1990 р. 
Освіта для всіх означає гарантію всім дітям їхнього права на доступ до якісної базової освіти. 
Стандартні правила ООН щодо зрівняння  можливостей інвалідів», 1993 р. 
У цих Правилах міститься заклик до всіх держав зробити освіту осіб із фізичними та розумовими вадами невід’ємною частиною системи освіти. 

Саламанська Декларація, 1994 р. 
Містить заклик до урядів всіх країн затвердити на законодавчому рівні принцип інклюзивної освіти та приймати до загальноосвітніх шкіл усіх дітей, якщо не має виняткових випадків, які унеможливлюють це.

Програма дій щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами, 1994 р. 
Мета програми полягає в тому, щоб слугувати основою для вироблення політики й спрямовувати діяльність урядів, міжнародних організацій, національних установ з надання допомоги у реалізації положень Саламанської декларації. Кожна особа з проблемами розвитку  має право виявити власні побажання щодо своєї освіти в тій мірі, в якій це може бути точно встановлено. Батьки користуються невід’ємним правом на те, щоб з ними консультувалися стосовно форм освіти, які б найкращим чином відповідали потребам, обставинам життя чи сподіванням їхніх дітей.

Дакарська  Декларація, 2000 р. 
Цілі освіти тисячоліття – переконання, що всі діти матимуть доступ до обов’язкової освіти до 2015р., -  ставить в центр уваги осіб з певними обмеженнями та дівчат.

Конвенція ООН щодо осіб з особливими потребами (ще розробляється) 2005 р. 
Відстоює права людей з особливими потребами на освіту без будь-якої дискримінації.
Міжнародні організації, що формують політику в галузі інклюзивної освіти 
Важливим рушієм поширення інклюзії є міжнародні організації, які проводять дослідження, розробляють рекомендації для урядів різних країн, сприяють розвиткові інклюзивної політики. Такими організаціями, насамперед, є:
Організація Об`єднаних Націй (ООН) 
Ряд керівних документів ООН спрямовано на розгортання та підтримку інклюзивної освіти.

 Основні заклики ООН :

• зауважують, що для того, аби втілювати інклюзивну освіту, держави мають застосовувати гнучкі навчальні програми, які можна адаптувати до різних потреб дітей;
• зосереджують увагу на тому, що необхідно впроваджувати безперервне навчання вчителів та надавати їм всебічну підтримку;
• відзначають, що місцеві громади мають формувати ресурси для забезпечення такої освіти.

ЮНЕСКО

Зусиллями ЮНЕСКО було організовано кілька Всесвітніх конференцій з питань освіти для людей з особливими освітніми потребами. 

Серед найвизначніших – конференція в місті Саламанка (Іспанія), у якій взяли участь 92 уряди та 25 міжнародних організацій (1994 р.).Саламанська декларація містить Заклик до урядів усіх країнзатвердити на законодавчому рівні інклюзивну модель освіти та приймати до загальноосвітніх шкіл усіх дітей, якщо немає виняткових випадків, які унеможливлюють це. Таким чином, було запропоновано, щоб інклюзія стала загальною формою освіти, а спецшколи або спецкласи існували для виняткових ситуацій. Положення Декларації спонукають уряди до розвитку інклюзивної освіти, а саме: до докладання більших зусиль для розвитку дошкільних стратегій та професійної освіти, забезпечення організації та реалізації програм підготовки педагогів і підвищення їхньої кваліфікації з огляду на принципи інклюзивної освіти. Остання конференція відбулася в Дакарі у 2000 р. 

Організація Економічної Співпраці та Розвитку (OECD ) тісно співпрацює з ЮНЕСКО і EUROSTAT і є найбільшим статистичним центром Європейського Союзу. Одним з її операційних підрозділів є Центр освітніх досліджень та інновацій, який ініціює дослідження та втілення проектів, що мають на меті впровадження реформ. Низка досліджень, які проводила ОЕСD у різних країнах, забезпечила такі основні висновки:

а) концепція соціальної справедливості, яка ґрунтується на правах людини, зазначає всюди, де це можливо: діти з особливими потребами мають навчатися у загальноосвітніх, а не в окремих навчальних закладах; 

б) різноманітні національні підходи до залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх закладів забезпечують цінний досвід для ширших дебатів про освітню різноманітність й справедливість.

Виходячи із зазначеної концепції соціальної рівності та справедливості, учні з особливими освітніми потребами мають досягти таких самих навчальних результатів, як і їхні однолітки. Це є певним викликом, який веде до питання різних рівнів або варіантів результатів навчання для учнів з особливими потребами. Підхід, що базується на правах людини, має забезпечувати прогрес і, відповідно, оцінювання індивідуального прогресу упродовж засвоєння навчальної програми.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Накопичення цих передумов — непроста справа.

Що ж можна і чого не можна робити до школи?

Не слід:

   • до приходу в школу змінювати режим дня дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;

   • оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;

   • проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

Необхідно:

   • прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

   • навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

   • вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.

Світогляд дитини, її знання — це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки — знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо.

Світогляд дитини — це те, що вона:

   • знає про себе (прізвище, ім'я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють/ що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);

   • знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;

   • знає про світ;

   • полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, художники, композитори);

   • знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці - за своєю вихованістю - невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;

   • знає про сучасну техніку, транспорт.

Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти назвати звуки, з яких складається слово.

«Виховуємо у дошкільника свідоме ставлення до себе»

Привчаємо дитину уважно ставитися до себе, виявляти інтерес до своїх особливостей, станів, якостей, поведінки, результатів праці тощо.

Вправляємо в умінні спостерігати за собою в різних життєвих ситуаціях, порівнювати різні враження про себе, радіти більшості з них.

Надаємо перевагу запитальній формі звернень до дитини: "А ти як вважаеш?", "Якої ти думки про це?", "Ти зі мною згоден?", "Чому так?", "Чому ні?" тощо.

З розумінням ставимось до намагань малюка з'ясувати в дорослого, чому слід виконувати те чи інше завдання, яка з цього користь для нього самого та інших людей.

Культивуємо самостійну поведінку: прийняття власного рішення, відповідальність за його наслідки, об'єктивну оцінку результатів своєї праці, якостей, вчинків, надання комусь-чомусь переваг та відмова від них.

Надаємо  дошкільникові можливість самому обирати вид діяльності, складність варіанта та спосіб виконання, манеру оформлення кінцевого продукта.

Привчаємо виробляти прогностичне та ретроспективне самооцінне судження, сприяємо формуванню позитивного образу - Я, підтримуємо віру дитини в себе, висловлюємо довіру до її можливостей та намірів.

Заохочуємо робити припущення, обґрунтовувати та висловлювати власну думку.

Завжди відповідаємо на запитання дитини, не уникаємо складних, незручних для себе.

Надаємо дитині можливість усамітнитися, зосередитися на своїх думках і переживаннях, поважаємо його прагнення розпорядитися собою на власний розсуд.

«Плекаємо мовлену особистість»

Ставимося до слова не лише як до інструмента відтворення почутої від дорослого мови, а як до дійства розкриття свого внутрішнього світу, свого ставлення до людей, що навколо.

Пам'ятаємо: слово - категорія індивідуальна, різні характеристики мовленнєвої діяльності притаманні дівчаткам та хлопчикам, "жвавчикам" та "млявчикам", розкутим та сором'язливим малюкам.

Диференціюємо поняття "мова" та "мовлення"; надаємо пріоритет мовленнєвому розвитку дошкільнят, навчаємо їх висловлюватися, передавати словом різноманітні життєві враження.

Намагаємося не вказувати щоразу дитині на мовленнєві недоліки та вади, повсякчас виправляти недоречності або помилки: мова - не самоціль, а важливий засіб спілкування.

Не орієнтуємося на активний словник як на основний показник мовленнєвого розвитку дошкільника. Пасивний словник може лишитися неоціненним, тоді як саме він є важливим показником особистісного ставлення дитини.

Розвиваємо мовленнєву особистість у широкому життєвому контексті.

Не центруємося на проблемі "навчити читати", бо ж навчений не означає "розумніший" чи "щасливіший" за інших. Якщо дитина схильна до читання - вчимо її цього та радіємо разом з нею; не хоче - терпляче чекаємо, заохочуємо, запрошуємо, не вдаємося до примусу. Головне - розуміти, що навчаються читати усі, а от чи полюбить дитина читати, чи зможе винести для себе щось корисне з примусового читання?

«Сприяємо фізичному зростанню дошкільника»

Пов'язуємо фізичне не лише з розвитком м'язів, а й з предметно-практичною діяльністю дитини.

Спокійно розглядаємо разом з дитиною людське тіло, повідомляємо елементарну інформацію про призначення різних його частин, органів.

Говоримо дитині правду (адаптовану для віку) про зародження нового життя, призначення статевих органів, про взаємини чоловіка та жінки, навчаємо диференціювати статеву належність людини.

Навчаємо малюка орієнтуватись в основних ознаках здоров'я та хвороби, самостійно виявляти їх, повідомляти дорослому про нездужання.

Вчимо орієнтуватися в безпечному-небезпечному, корисному-шкідливому, для життя і здоров'я; обіграємо непрості життєві ситуації, пропонуємо дитині апробувати елементарні способи виходу з них.

Виховуємо основні фізичні якості: вправність, витривалість, доступні вікові силу та швидкість, схильність до рухової активності.

Підтримуємо інтерес дитини до здорового способу життя, виробляємо в неї звички протистояти нездоровим впливам.

Привчаємо розуміти значення міцного здоров'я, виховуємо бажання берегти, підтримувати, доступними способами поліпшувати його.

«Громадянське виховання»

Обов'язок - громадянська необхідність відповідати за свої дії, вчинки.

Видатний німецький мислитель Г. Гегель відокремив чотири різновиди обов'язків:

1.    Обов'язок перед самим собою;

2.    Перед сім'єю;

3.    Перед державою;

4.    Перед іншими людьми.

Які ж обов'язки мають діти, чи взаємопов'язані права та обов'язки? От на що пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:

Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:

1.    не можна байдикувати, коли всі працюють;

2.    не можна сміятися над старістю;

3.    не можна вступати в суперечки з дорослими;

4.    не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;

5.    не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;

6.    не можна робити те, що засуджують старші;

7.    не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім тебе;

8.    не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих;

9.    не можна сидіти обідати, не запросивши старшого;

10. не можна чекати, доки з тобою привітається старший, ти повинен привітатися першим.

Для забезпечення здоров’я своїх малюків батькам необхідно забезпечити деякі оздоровчі заходи вдома, обов’язково порадившись з лікарем дитини – це загартовуючи заходи, збалансоване харчування, профілактичні заходи, прогулянки круглий рік, відповідний одяг дитини у приміщенні.

I. Загартовування

1. Рухова гімнастика щоранку замість зарядки – 5 вправ

«годинничок» (руки вперед і назад)
«півень» (поплескати руками по стегнах – кукуріку) 
«паровоз» (поперемінний рух рук – чух-чух) 
«насос» (руки вздовж тулуба з нахилами в сторону – сої!) 
«вирости великий» (руки вгору і добре підтягнутися на носках – ЧУХ!)

2. Обтирання шиї мокрим рушником після ранкового вмивання.

3. Масаж крил носа щоранку після вмивання.

4. Полоскання рота водою з-під крана після їжі.

5. Як можна більше перебувати на свіжому повітрі.

6. Не кутати дитину.

7. Часто провітрювати кімнату, особливо перед сном.

8. Мити ноги водою перед сном прохолодною водою щодня (почати з температури води 28-30 С, поступово знижуючи до 18 С і нижче).

II. Харчування

Яблука, чорнослив, родзинки, курага, чорна смородина, капуста свіжа і квашена, цибуля, часник, буряк, шипшина.

III. Профілактика частих ГРЗ протягом 2-3 тижнів навесні і восени

1. Зрошення зіву настоєм часнику:

2 зубчики часнику заливають 1 склянкою кип’яченої води, настоюють добу, проціджують через подвійний шар марлі, зрошують за допомогою балончика для клізми через 20-30 хвилин після їжі 2 рази на день протягом 2-3 тижнів.

2. Зрошення зіву настоєм евкаліпта – 1 столова ложка на 1 склянку води – 1 раз на день – 2-3 тижні.

3. Лікувальні трави (суміш):

Валеріана, собача кропива, звіробій, м’ята, шавлія: по 1 ч.л. кожної трави змішати, взяти 4 ч.л. суміші, залити 0,5 л. кип’яченої води (киплячій), настояти 20-30 хвилин, процідити, давати по 1 ч.л. 3 рази на день протягом 3-х тижнів (можна до 2 місяців).
При анемії додати кропиви, при болях у животі – ромашки, при алергії – череду.

4. Лікувальні ванни (загальнозміцнюючі) з додаванням трав:

ромашки, череди, дубової кори, хвої – через день, 2 рази на рік навесні і восени.

5. Масаж спини 1 раз на день після перенесеного ГРЗ протягом 3-4 тижнів.

6. У кімнаті, де перебуває дитина, добре мати кімнатну квітку Герань, яка виділяє речовини, що вбивають мікроби і віруси.

Прогулянки в зимовий період

Малюків до 3 років виводять гуляти взимку в безвітряну погоду при температурі повітря на вулиці не нижче -15 ° С. Дітям від 4 до 7 років дозволяються прогулянки до -18 ° С.
У холодну пору року тривалість перебування дітей на повітрі в значній мірі залежить від правильної організації їх діяльності, від створення необхідних умов для фізичних вправ, веселих ігор та розваг.
Для стрибків, вправ на рівновагу необхідно зробити снігові вали, для метання – намальовані мішені. Спробувати зробити снігові фігури, які допомагають закріпити рухові вміння хлопців: лисиці або ведмедеві дати в лапи корзину, в яку закидають сніжки, між ногами передбачити деяку відстань, щоб дитина могла проповзати.
Вправи на крижаних доріжках цікаві дітям, розвивають у них почуття рівноваги при ковзанні, вміння керувати своїм тілом під час таких рухів.
Хокей. Навчання елементам цієї гри проводиться на сніговій майданчику, обнесеній невисоким сніжним валом. Дітей навчають деяким елементам хокею: вести шайбу клюшкою, не відриваючи її від шайби; прокатувати шайбу клюшкою один одному, затримувати її, обводити шайбу клюшкою навколо предметів і між ними.
Катання з гірки одне з улюблених і корисних для дітей розваг. Неодноразово піднімаючись в гору, хлопці тренують серце і легені. З’їжджаючи з гори, вони можуть проробляти багато додаткових рухів, які розвивають спритність, кмітливість, рішучість, мужність, координацію рухів. Діти повинні вміти падати при необхідності на бік.

Правила катання по крижаній доріжці:

• кататися в одному напрямку;
• кататися з інтервалом;
• швидко йти з доріжки після ковзання;
• не перебігати крижану доріжку.

Правила катання з гірки:

• не кататися на ногах;
• кататися по черзі;
• з’їжджати вниз з інтервалом, тільки тоді, коли внизу нікого немає;
• швидко йти з доріжки після того, як з’їхав з гірки;
• гальмувати в разі несподіваної появи перешкод.

Вимоги до одягу дітей 3-7 років у приміщенні групи або вдома

При температурі 18-20 градусів на дитину одягають бавовняну білизна, плаття з напіввовняної або товстої бавовняної тканини, колготи, для старших дошкільнят гольфи, на ногах туфлі.
При 21-22 градусів – бавовняна білизна, плаття (сорочка) з тонкої бавовняної тканини з коротким рукавом, гольфи, на ногах легкі туфлі або босоніжки.
При 23 і вище градусі-тонку бавовняну білизну або без неї, легке плаття, сорочку без рукавів, шкарпетки, на ногах босоніжки .

ПОРАДИ БАТЬКАМ НА ЛІТО.